| Головна » Статті » Мої статті |
Манявський Скит
| Сьогодні, 5 червня, вчителі нашого НВК відвідали Манявський Скит та сходили до Блаженного Каменю. Повно вражень та емоцій. Трошки історії….. Є в Карпатах такі місця, які знаходяться в значній відстані від популярних туристичних маршрутів, але при цьому заслуговують на окрему увагу. Яскравим прикладом такого унікального місця є Манявський скит. У 25 км. від залізничної станції Надвірна Івано-Франківської області, в мальовничій ущелині Карпатських гір, розташувалося старовинне село Манява. Тут, серед карпатських сосен-смерек, на скелі над річкою стоїть старовинний монастир-скит 17 століття. Заснований він був вихідцями з Афону ченцями Йовом Княгинецький та Іваном Вишенським. Датою заснування Манявського скита слід вважати 1608 рік. Саме тоді про нього з'явилися перші згадки в літописах. Колись цей монастир підпорядковувався безпосередньо константинопольському патріарху. Свого часу тут розташовувалася велика бібліотека стародруків. Легенди свідчать, що в 30-40 роках XVIII століття сюди неодноразово наведовался легендарний ватажок гуцульських повстанців Олекса Довбуш. У 1620 р. Царгородський патріарх дарував скиту право ставролігії. У середині ХVІІ ст. в скиту перебувало до 200 ченців. Він мав у підпорядкуванні десятки монастир у Галичині, на Буковині й навіть у Молдавії. У 1612 р. в монастирі була споруджена Хрестовоздвиженська церква. Манявський скит - аскетичний чоловічий монастир східного обряду, визнана осередок духовності і культури України. Його ще називають - "Український Афон". Святе місце з цілющою, джерельною водою знаходиться у мальовничому карпатському міжгір'ї з оздоровлюючим мікрокліматом, первісною дикою природою, поблизу с.Манява (відстань від обласного центру - 45 км). Засновником та першим ігуменом (настоятелем) монастиря був Йов (Іван) Княгиницький (1550-1621 рр..), Родом з м. Тисмениці - один з плеяди видатних представників церкви, які активно займалися богослужбовою і культурно-просвітницькою діяльністю. Разом з Іваном Вишенським та Захарією Копистенським у 1606 р. створена чернеча община. Архітектурний монастирський комплекс будівель становить ансамбль кам'яних і дерев'яних споруд, обгороджених високою кам'яною стіною з вежами і бійницями - вдалий синтез гірського рельєфу і фортифікаційних забудов. Між схилами гір, вкритих вічнозеленими смереками, з трьох сторін скит омивається водами правої притоки річки Манявку. Колись це було місце для молитви, очищення, сповіді і причастя, і паралельно надійне сховище в часи нападів кримських татар і турків. Майдан монастиря має підземні склепінчасті пивниці, справжні лабіринти з таємними виходами в гори, сполучними переходами між будівлями. У 1621 р. скит було обнесено кам'яним муром з трьома оборонними вежами. Однак під час турецького набігу в 1676 р. скит був зруйнований і відновлений лише в 1681 році. Існує припущення, що на території монастиря похований гетьман України Іван Виговський, який помер у 1664 році. Ще Манявський скит знаменитий своїм іконостасом, створеним в кінці XVII століття іконописцем ієромонахом Іовом Кондзелевича. Це велична споруда, розмірами 13 х 11метров, складається з шести рядів, в яких розміщено близько 100 ікон різних розмірів, від мініатюр до ікон величиною понад два метри. За значущістю іконостас стоїть поруч з такими ж видатними пам'ятками, як Козелецький іконостас на Чернігівщині та Сорочинський на Полтавщині. У 1970-1980 роках в монастирі були проведені значні реставраційні роботи. Після цього Манявський скит був оголошений історико-архітектурним заповідником. На даний момент на території скиту розташований Хрестовоздвиженський монастир Української Православної Церкви Київського Патріархату. Ну а вище монастиря розташований один з найгарніше карпатських водоспадів - Манявський водоспад. Правда дістатися туди можна лише пішки, подолавши відстань близько 7 км. по гірських стежках. Блаженний камінь Було це дуже а дуже давно, здається, тоді, коли Галич іще звався столицею князя Данила. Отож із Київської Печерської Лаври два ченці за якусь кару були вислані у світ. Ішли вони село від села, місто від міста й за піврік своєї мандрівки зайшли в сторони Карпат. Один чернець мав із собою золотий хрестик, а другий чернець – пляшку води з джерелом Печерської Лаври та ще вагу. Ціль їх була – скрізь, куди переходитимуть, важити воду різних околиць, а котра б вода рівнялась вазі Печерського джерела, так на цьому місці мали заснувати скит. Так мандруючи, знайшли вони Бистрицю коло Солотвіни та задумали по довгій мандрівці відпочити. Помолились Богові, поживились дикими овочами, яких у цих лісах було багато, відтак стали готуватись у дальшу дорогу. Але тільки знизились з берега Бистриці, щоб зважити воду, стрінули молодого рибака, який сидів над берегом і ловив сіткою рибу… Рибак, побачивши ченців, обійшовши з ними дуже чемно, а дізнавшись,3 звідкіля вони та по що прийшли в ці краї, попросив їх, щоб загостили до його печери. В дійсності не був це звичайний рибак, тільки чорт, якого кажуть послав Люципер на цей світ вигнати з цього місця тих монахів, щоб не важили воду з Бистриці та не будували на цьому місці скиту. Ченці не підозрювали жодної зради, дались намовити, а коли ввійшли в печеру рибака, тисові двері печери з великим гуком зачинились. Ченці цього зажахались, бо пізнали по уладнаною в печері, що це хитрощі злого духа – крім стола, а властиво не стола, а пенька, який заступав у печері стіл, не було нічого. Наразі заспокоїлись, чекаючи кінця – що з цього вийде. Рибак попросив їх сідати коло цього пенька, а сам вийняв із якогось закамарка великий камінний збаноку з вином та горнятком й почав частувати. Ченці ще не припускали зради й дали намовитись. Налили вина до горняток, а коли почали пити, перехрестили вино. Рибак обурився й попросив їх цього не робити. Ченці, коли почули таке, зрозуміли, що опинились в приятеля злого духа. Отже, винна не пили, тільки попросили його, щоб випустив їх із печери. Рибак зареготав, кажучи: - Я випущу вас тоді, як підпишете мені, що залишити зараз цю країну та підете туди, звідкіля прийшли! По цих словах знявся великий шум і явилось багато чортів. Отже, ченці опинились у великій скруті. Чернець, який мав золотий хрестик, приклав його до дверей, які зараз відчинились. Він вийшов з печери. Другий чернець, який мав воду, побачив чортів коло себе, почав кропити свяченою водою, посуваючись усе далі й далі вперед. Чорти побачили піду над собою, почали рити землю й тікати виритою норою, аж вийшли на місце, яке нині зветься Манявою, а за ними вийшов і чернець. Помолившись Богові, присів він, змучений, під лісовим кущем відпочити. А треба знати, що тоді ще ніяких сіл тут не було, лише густі ліси, в яких вільно множилась всіляка звірина. Отже, не швидко ці два ченці знайшлись, понеже один зістав при брусних дверях, а другий норою відійшов дуже далеко. Так вони цілий місяць блукали по лісах, не знаючи нічого один за одного. По місяцю сталось, що один подорожній, переходячи тудою, стрінув першого ченця при брусних дверях, і той оповів йому свою страшну історію з рибаком та скаржився, що стратив свого брата ченця… Подорожній перебув з ним одну ніч, а другої днини пустився в дальшу дорогу, де по якімсь часі стрінув другого ченця, який оповів йому свою пригоду з чортами. Подорожній оповів про зустріч з першим ченцем, і таким способом обидва ченці знову зважили воду, і якраз вона рівнялась вазі води з джерела Печерської Лаври. Отже, тут було їм призначено осісти. Вибрали відповідне місце на монастир. Написали до Києва й дістали поміч на будову спита. Але поки вибудували скит, ці ченці перебували під Блаженний каменем, коло якого ми ось сидимо. Він служив їм за чернечу келію і каплицю. Розуміється, колись виглядав він інакше, не так, як нині його бачимо. Монах не засіли одної хвилини, працювали день денно коло Блаженного каменю. Прочистили кущі тернини для вигідного приступу, зробили городжені двері, а перед печерою завели гарний город, де садили ярину та сіяли збіжжя. У цій печері пережили ченці багато літ. Блаженний камінь височить майже за кілометр від мосту на річці Манявка. Йти до нього треба лісовою дорогою, що про лягає поруч зі Скитом, монастирський озером, а далі гірською долиною на південний схід до критого дерев’яного місточка, звідки до Блаженного каменю – 300 метрів. Перейшовши місточок, крутосхилом, підіймаємось вгору стежиною і посеред гори звертаємо праворуч. Камінь – брила ( з опоки) із гротом нагадує велетенський Горган з отвором, схожим на пащу застиглого динозавра. Грот цей і є давнім житлом ченців – скитом. Його розміри – 10 х 3 метрів. З цієї брили віками витікала вода. Про камінь і джерело писали Іван Вагилевич, Яків Головацький, Антін Могильницький та інші. Багато легенд та переказів записано з народних уст. Цікаві повідомлення про Блаженний камінь подав Леонід Мацкевий у доповіді на конференції до 100 – річчя від дня народження Юліана Целевича 1993 року. “ У 1977 1 1979 роках на території Скиту Манявського паралельно з реставраційними роботами проводила дослідження Прикарпатська археологічна експедиція Інституту суспільних наук Академії Наук України. Особлива увага звернута на грот Блаженний камінь, поряд з яким під час розвідкових обстежень були знайдені кам'яні вироби, віднесені до мезоліту (епохи кам'яної доби 8 – тисяч років до народження Христа)”. Юліан Целевич у вірші “Спокуса і блуд іноків” повідомляє, що саме в цьому гроті, в печері іноки “знайшли гарний притулок”. Можливо, що у язичницькі часи то було капище. Іван Вагилевич припускає, що перші монахи поселились тут ще 1281 року. Згодом Іван Франко назве їх “першими апостолами Карпатського Підгір'я”. У “Нарисах історії Скиту Манявського” (1994), вміщеного галицьку легенду про Блаженний Камінь. ЇЇ записав галицький письменник Сильвест Калинець | |
| Переглядів: 313 | |
| Всього коментарів: 0 | |